Начертання рун: чим, на чому й чому перший набір краще купити

Руна — це знак, який ріжуть

Давньоскандинавське дієслово rísta («різати») і давньоанглійське wrītan («писати») колись означали одне й те саме: вирізати, подряпати. Тому питання «як писали руни?» насправді звучить «як їх різали?». Від матеріалу залежала і форма знаків, і те, як до них ставилися.

Чому в рунах немає горизонтальних ліній

Придивіться до Старшого футарка. Майже всі знаки складаються з вертикальної лінії та косих штрихів; горизонтальних ліній у ньому практично немає. Загальноприйняте пояснення — дерево. Якщо різати ножем вздовж волокон, лінія розколює деревину або розпливається; якщо впоперек — виходить чіткий, глибокий порізок. Вертикальна «хребтина» руни йшла вздовж волокон паличкою, а косі штрихи — під кутом, і так їх легко було різати. Це пояснення, звісно, не єдине (існує й просто традиція письма), проте воно добре узгоджується з тим, що ми бачимо на дерев’яних знахідках.

Дерево: основний матеріал

Римський письменник Тацит у «Германії» пише, що германці ворожать на планках із плодового дерева. Поет Венанцій Фортунат у VI столітті, жартуючи над другом, пише латиною: barbara fraxineis pingatur rhuna tabellis — «нехай варварська руна пишеться на ясенових дощечках». Тож ясен у цей час був звичним матеріалом для таких табличок.

Зв’язок письма з деревом помітний і в мові: німецьке слово Buchstabe («літера») буквально означає «буковий прут», а англійське book походить від слова «бук». Етимологія дискусійна, але її цитують часто — і вона добре передає зв’язок письма з деревиною.

Найкраще про побутове життя рун розповідають знахідки з Бергена (Норвегія). Після пожежі 1955 року на набережній Брюґґен знайшли понад шістсот дерев’яних паличок із рунічними написами XII–XIV століть. Це не священні тексти: торговельні записки, молитви, любовні послання, жарти й непристойності. Руни тут — повсякденне письмо, як для нас повідомлення в телефоні.

Камінь, метал, кістка

• Рунічні камені. У Швеції збереглося близько трьох тисяч рунічних каменів, більшість із яких — меморіали «такий-то поставив цей камінь на згадку про такого-то». Найдовший давній напис — камінь із Рьока (близько 800 року), на ньому майже 700 рун. Дивовижний факт: ці камені були розфарбовані — червоним, чорним, білим. Ми звикли бачити їх сірими лише тому, що фарба давно зійшла.
• Метал. На наконечниках списів, фібулах, пряжках, золотих брактеатах (медальйонах, які імітували римські монети) руни наносили різцем або карбуванням.
• Кістка, ріг, бурштин. Гребінь із Вімосе (Данія, близько 160 року) — один із найдавніших відомих предметів із рунічним написом.

Фарбування: чому руни «червоніли»

Після того як знак вирізано, його фарбували. У «Промові Високого» (строфа 144) є низка запитань: чи знаєш, як різати, як тлумачити, як фарбувати, як випробовувати... Тобто фарбування — окремий етап, і, судячи зі списку, не найменш важливий. Традиційним червоним пігментом була вохра або кров.

У «Саги про Егіля» є знаменита сцена: Егіль, отримавши ріг із отруйним напоєм, вирізає на ньому руни, ранить собі долоню й втирає кров у знаки — і ріг розтріскується. Ми не закликаємо повторювати такі способи, і сучасні практики користуються природними фарбами (вохра, червона глина) або просто темною фарбою для контрасту. Важливо інше: зафарбований знак краще читається й надає процесові завершеності.

Як писали: напрямок, крапки й «дзеркальні» знаки

У давніх написах багато особливостей, яких не знає жодна сучасна абетка.

• Напрямок. Текст міг іти зліва направо, справа наліво й навіть бустрофедоном («як оре віл»: рядок в один бік, наступний — у зворотний).
• Дзеркальні знаки. Коли текст ішов справа наліво, форми рун розвертали, як у дзеркалі. Це не помилка, а нормальна практика.
• Відсутність пробілів. Слова відокремлювали крапками (дві чи три) або писали суцільно.
• Подвоєні літери не писали. Слово з двома однаковими приголосними записувалося однією руною.
• Назви рун — реконструкція. Жодної назви рун Старшого футарка не збереглося безпосередньо: їх відновлено порівнянням пізніших джерел — давньоанглійської, норвезької й ісландської рунічних поем, а також готського алфавіту. Тому в різних книжках ви можете зустріти різне написання одного й того самого імені.

Є й хитрість для початківця: у різних джерелах трапляються дещо відмінні форми окремих знаків, наприклад Альгіз (ᛉ), Беркана (ᛒ), Одал (ᛟ) чи Інгуз (ᛜ чи ромб ◇). Для практики оберіть одну систему і дотримуйтесь її, не змішуючи Старший футарк із Молодшим або англо-саксонськими варіантами.

Чому перший набір краще купити

У рунічних колах можна почути кілька порад. Одні автори радять обов’язково зробити набір самому, інші наполягають на тому, що перший набір слід придбати. Ми порадили б другий варіант — і ось чому.

1. Правильні форми. Початківець, який ще не знає, як виглядає кожна руна, ризикує виготовити «дзеркальну» або спотворену. Купуючи набір, ви отримуєте перевірені, однакові по стилю знаки.
2. Порядок опанування. Той самий «Гавамал» називає вміння різати першим, а вміння тлумачити — другим. Але вчитися різати, не розуміючи значення знаків, — це як переписувати текст невідомою мовою. Сумлінно прожити хоча б рік з готовим набором і лише потім зробити власний — логічна послідовність.
3. Однорідність. Власноруч різати 24 однакові за розміром, глибиною й формою знаки, не маючи досвіду, складно. Різнобій у наборі відволікає від ворожіння.
4. Власний набір — як випускний іспит. Коли ви вже знаєте руни, виготовлення власного набору стає змістовним ритуалом: ви обираєте матеріал, вирізаєте кожен знак і вкладаєте в нього досвід.

Це, звісно, поради, а не правила: вибір завжди ваш. Якщо вам хочеться різати відразу, робіть це — але відкладіть серйозну практику, поки не завершите і не освятите власний комплект.

На що звернути увагу при купівлі

• Кількість. У наборі мають бути 24 руни Старшого футарка. Додаткова порожня плашка не є історичною (докладніше — у статті про руну Одіна), тому її наявність або відсутність — на ваш смак.
• Чіткість знаків. Лінії мають бути рівні, глибина різьби — однакова. Для каменю важливо, щоб штрихи не скидалися на тріщини.
• Однорідність матеріалу. Каміння одного виду та розміру легше розрізнити на дотик, і воно не відвертає увагу.
• Мішечок. Хороший набір поставляється з мішечком (традиційно — полотняним чи шкіряним) та інструкцією. Мішечок — частина практики: руни прийнято зберігати окремо від решти речей.
• Матеріал. Дерево тепле й легке, камінь — прохолодний і важкий. Це питання особистого відчуття; перші руни у руках мають бути приємними.

На сайті представлено набори рун з різних матеріалів — оберіть той, що відгукнеться вам на дотик.

Якщо вирішите зробити руни самі

1. Оберіть матеріал. Традиційно використовують ясен, дуб, ліщину або гілку плодового дерева; зручно й каміння, глина, шматочки кістки чи рогу.
2. Підготуйте заготовки одного розміру, з гладкою зворотною стороною.
3. Спершу потренуйтесь на чернетках: кожен знак мусить виходити однаково.
4. Вирізайте по одній руні, промовляючи її назву. Не поспішайте: кажуть, що кількість зусиль, вкладених у знак, залишається у знакові.
5. Зафарбуйте знаки (вохра, червона або темна фарба). Дайте висохнути.
6. Зберігайте в мішечку та використовуйте лише для практики.