Одін: хто він і як мислили люди епохи рун

Бог, якого важко любити, але неможливо ігнорувати

Серед скандинавських богів Одін, мабуть, найсуперечливіший. Він мудрий, але підступний; щедрий на дари, але нерідко обманює тих, хто на нього покладається; він бог королів і поетів, воїнів і мертвих. Перед Тором, який захищає людей від велетнів, або Фрейром, який дарує врожай, прості люди відчували приязнь. Одіна ж поважали, боялися й шукали його уваги. Щоб зрозуміти руни, потрібно зрозуміти, хто він такий, — адже в міфі саме він «підняв» їх.

Цікаво, що про самого Одіна ми знаємо з джерел, записаних уже після того, як Скандинавія стала християнською. «Старшу Едду» зафіксовано в Ісландії наприкінці XIII століття, а «Молодшу Едду» Сноррі Стурлусона — близько 1220 року. Тобто образ бога, який ми описуємо, — це образ, що дійшов крізь пам’ять і переказ. Врахуйте це, читаючи далі: деякі деталі могли бути підкреслені або згладжені пізнішими авторами.

Що означає його ім’я

Давньоскандинавське Óðinn походить від праґерманського *Wōdanaz, а корінь *wōd- означав «шал, одержимість, натхнення». У давньоанглійській wōd — «божевільний». Німецький хроніст Адам Бременський близько 1075 року, описуючи язичницький храм в Упсалі, пояснює латиною: Wodan, id est furor — «Водан, тобто шал».

А в давньоскандинавській існує ще й слово óðr, яке означає водночас «шал» і «поезію, пісню». Ось чому той самий бог — покровитель і воїнів у нестямі бою, і скальдів-поетів. Для людей тієї доби не було парадокса: і битва, і вірш — стан, коли людина виходить за межі себе й діє поза звичайним розумом.

У нього безліч імен. Всеотець (Alföðr), Грімнір («Прихований під маскою»), Хрофтр, Бельверк («Той, хто чинить зло»), Хангатир («Бог повішених»), Валфьодр («Отець загиблих»), Хравнагуд («Бог воронів») і десятки інших. Він мандрує в личині старця у плащі й капелюсі з широкими крисами — з одним оком. Саме таким бачимо його і в сагах.

Чотири найважливіші сюжети

Око в колодязі Міміра

Біля коріння світового ясена є джерело мудрості, яким володіє велетень Мімір. За право пити з нього Одін віддав своє око. У «Віщунці» (Völuspá) віщунка каже, що око «сховане» в тому джерелі. Цей сюжет простий і глибокий: щоб побачити більше, треба втратити звичний погляд. Одноокість Одіна — не каліцтво, а знак вибору.

Повішення на дереві

Про нього йшлося у статті про походження рун: дев’ять ночей на Іггдрасілі, спис, голод і спрага — і руни. Зверніть увагу, що Одін отримує знання не за заслуги й не в дар, а ціною страждання. У цьому і полягає його неповторність серед богів: він не просто мудрий, а виплатив ціну за мудрість.

Мед поезії

Одін здобуває чудодійний мед, який робить будь-кого, хто його пригубить, поетом або мудрецем. Для цього він викрадає його у велетня Суттунга: пролазить у гору у вигляді змії, а втікає орлом. Частина меду розлилася — і за легендою, випадкові вірші бездарних віршувальників — саме з цієї краплі. Ця історія — приклад хитрості, яка в північній культурі не вважалася ганебною: розум цінувався вище за пряму силу.

Хугін і Мунін

Два ворони сидять на плечах Одіна. Кожного ранку вони вилітають на розвідку й повертаються з новинами. Їхні імена означають «Думка» (Huginn) і «Пам’ять» (Muninn). У «Промові Грімніра» Одін зізнається, що боїться: Хугін може не повернутися, але ще більше він тривожиться за Муніна. Вірш наголошує, що втрата пам’яті гірша за втрату думки. Також біля нього два вовки — Гері та Фрекі, а на його скакуні Слейпнірі вісім ніг.

Вальгалла, валькірії й кінець світу

Одін збирає у своєму залі Вальгаллі («Зал убитих») тих воїнів, які загинули в бою. Згідно з «Промовою Грімніра», у залі 540 дверей, і крізь кожні можуть пройти пліч-о-пліч вісімсот воїнів. Воїни-ейнгерії щодня б’ються на подвір’ї, а ввечері, зцілені, бенкетують. Для чого? Вони готуються до Рагнарока — останньої битви, в якій, за пророцтвом, Одін загине: його проковтне вовк Фенрір. Його син Відар відомстить, але світ усе одно зруйнується, щоб відродитися.

Важлива деталь: Одін знає, чим усе закінчиться. Знає — і все одно збирає військо, шукає знання, не здається. Філолог Дж. Р. Р. Толкін, який вивчав цю традицію, назвав такий погляд «північною теорією мужності»: перемога не гарантована, і навіть боги смертні, але гідна поведінка залишається єдиним, що залежить від людини.

Жінки при дворі Одіна та його «ганебне» мистецтво

Валькірії, «обирачі вбитих», — це служниці Одіна, які розносять воїнам напій і обирають, кому судилося вмерти. Дружина Одіна — Фрігг, мати Бальдра, найпрекраснішого з богів. У «Саги про Інглінгів» (записаній Сноррі) є ще одна цікава подробиця: Одін володів мистецтвом сейд — формою ворожіння та впливу на долю, що традиційно вважалася жіночою. Для чоловіка воно вважалося ганебним (ergi). Тобто бог, якого боялися, готовий був порушити суспільну норму заради знання. Такий вибір особливо підкреслює його образ: Одін — не втілення «доброго порядку», а межовий бог, який стоїть на межі між дозволеним і забороненим.

Одін і руни: чому його називають «володарем рун»

У «Промові Високого» Одін не лише здобуває руни, а й перелічує вісімнадцять чарівних пісень (Ljóðatal). Він знає пісню, що зціляє, пісню, що притупляє зброю ворога, пісню, що гасить вогонь. У «Промові Сігрдріви» каже, що руни вирізано на щиті сонця, на вусі Арвакра, на зубах Слейпніра — тобто на найрізноманітніших межових місцях світу. Отже, руни в міфі — це спосіб, яким Одін переходить кордони: між життям і смертю, між мовчанням і словом.

У рунічному ряді Одінові відповідає руна Ансуз (ᚨ) — «бог» у широкому сенсі, «уста», «слово». Староанглійська «Рунічна поема» прямо називає її рот і мудрість. А в Молодшому футарку на місці Ансуза з’являється Ós, і це слово знову означає «Ас» — «бог» (з Одіном у центрі).

Світогляд людей, які створили рунічну традицію

Одін — це лише одна грань, і, мабуть, не головна для більшості людей тієї доби. Щоб зрозуміти руни, потрібно відчути, у яких категоріях мислила людина, яка їх різала. Ось ключові з них.

• Доля (урд, давньоангл. wyrd). Три норни — Урд («Минуле»), Верданді («Теперішнє») і Скульд («Борг, належне») — плетуть нитку долі біля підніжжя Іггдрасіля. Доля не «приписана наперед» у нашому розумінні, а скоріше складена з усього, що було зроблено. Відтак вчинок має вагу. Це корисно пам’ятати, коли йдеться про ворожіння: руни не «диктують вирок», вони показують нитку.
• Честь і слава. У «Промові Високого» (строфи 76–77): «Гинуть стада, гинуть рідні, помреш і ти сам; одне лише знаю, що не вмирає: слава про померлого». Пам’ять про людину була її безсмертям. Тому репутація вважалася найціннішим капіталом, а найгірша доля — стати нідінгом, вигнанцем без честі.
• Взаємність і дар. «Дар вимагає дару» — одна з головних норм «Промови Високого». Гостинність була священним обов’язком, а чужинець у домі — особою під захистом. Неприйняття цього правила руйнувало спільноту.
• Тинг і закон. Вільні люди збиралися на народні збори — тинги, де вирішували суперечки. Вислів із «Саги про Ньяля» говорить: «Землю слід будувати законом». Тобто суспільство трималося не лише силою, а й процедурою.
• Дев’ять світів. Світ уявлявся не плоским простором, а деревом із кількома рівнями: світ богів, людей, велетнів, ельфів, карликів, мертвих. Межі між ними вважалися проникними — тому ворожіння й подорожі в інші світи не здавалися чимось химерним.

Чи був Одін головним богом?

У популярних переказах Одіна часто подають як «верховного бога». Проте історики пишуть обережніше. Серед простих землеробів більшою популярністю, ймовірно, користувалися Тор (захисник від бурі й велетнів) та Фрейр (родючість, мир). Одін найбільше пов’язаний із соціальною верхівкою — конунгами, дружинами, скальдами. Деякі дослідники вважають, що його культ посилився в епоху вікінгів (VIII–XI століття). У ранніший період, коли тільки з’являвся Старший футарк, на перший план виходить, наприклад, Тиваз (Тюр), пов’язаний із правом і присягою. Тож, говорячи «Одін створив руни», ми говоримо мовою міфу пізнішої епохи — і це ще раз показує, як багатошарова ця традиція.

Сьогодні день тижня «середа» в німецьких мовах носить його ім’я: англ. Wednesday — «день Водена», нідерл. woensdag, швед. onsdag. Римляни називали цей день днем Меркурія (dies Mercurii), тому що вони ототожнювали Одіна з Меркурієм — богом дороги, торгівлі, красномовства й провідника душ.

Що з цього взяти собі, коли береш у руки руни

Ми не закликаємо ні вірити в Одіна, ні поклонятися йому. Але знання про нього допомагає зрозуміти, якого ставлення вимагає ця система. Руни виросли з культури, де знання здобувається ціною зусилля, де слово має вагу, де доля складається з вчинків, а честь і пам’ять важливіші за комфорт. Якщо підходити до рун як до швидкого способу «дізнатися, що буде», ви пропустите їхню суть. Якщо ж ставитися до них як до розмови, що вимагає уваги, — вони відповідатимуть глибше.

Далі за темою: перший етт Старшого футарка, де Ансуз і Феху розглянуті докладно, та стаття про руну Одіна.