Походження рун: міф про Одіна та погляд історії

Два способи розповісти про одне й те саме

Якщо запитати, звідки взялися руни, можна почути дві відповіді, які звучать так, ніби вони суперечать одна одній. Скандинавська традиція каже: руни здобув бог Одін ціною власної жертви. Історики письма кажуть: руни виросли з одного зі середземноморських алфавітів десь у перші століття нашої ери. Ми вважаємо, що ці дві відповіді не воюють між собою, а доповнюють одна одну. Перша розповідає, чим руни були для людей. Друга — як вони з’явилися на практиці. Тому в цій статті ми дамо слово обом.

Одразу уточнимо: нижче йдеться про Старший футарк — найдавнішу систему з 24 рун, яка вживалася приблизно з II до VIII століття. Саме її використовує більшість сучасних наборів для ворожіння та практики.

Слово «руна»: це не «літера», а «таємниця»

Почати варто зі слова. Праґерманське *rūnō означало «таємниця», «шепіт», «потаємна розмова». Ту саму основу ми знаходимо в готській runa («таємниця, рада»), давньоанглійській rún («шепіт, таємна рада»), давньоірландській rún («таємниця») і навіть у валлійській rhin. У сучасній німецькій є дієслово raunen — «шепотіти, говорити пошепки». Фінське слово runo («вірш, пісня»), яке дало назву фінським рунам-пісням Калевали, — теж запозичення з германських мов.

Цей факт важливіший, ніж здається. Для давньої людини руна була не просто знаком для запису слів, а чимось, що «шепоче», тобто передає знання, яке не призначене для всіх. Слово «руна» означало й знак, і саму таємницю, яку цей знак зберігає.

Назва системи — футарк (fuþark) — утворена так само, як слово «абетка» у нас: за звучанням перших шести знаків — ᚠ F, ᚢ U, ᚦ Th, ᚨ A, ᚱ R, ᚲ K.

Версія міфу: Одін на Іггдрасілі

Головне джерело про міфічне походження рун — «Промова Високого» (Гавамал), частина «Старшої Едди». Рукопис, у якому вона дійшла до нас, записано в Ісландії наприкінці XIII століття, але самі вірші, на думку дослідників, значно старші. У строфах 138–139 Одін розповідає від першої особи:

Я знаю, що висів я на вітряному дереві дев’ять ночей, пробитий списом, відданий Одіну — сам собі самому, на тому дереві, чий корінь нікому не відомий.

Далі: ніхто не подав йому ні хліба, ні рогу з питвом; він дивився вниз — і «підняв руни», крикнувши, і впав звідти. Кожна деталь має сенс.

• Дерево — світовий ясен Іггдрасіль, вісь усього світобудови. Старонорвезькою Yggdrasill означає «кінь Іґґа»; Іґґ («Страшний») — одне з імен Одіна. Тобто дерево буквально — «кінь Одіна», а повішення — своєрідна їзда у світ мертвих. Саме так це пояснюють дослідники.
• Дев’ять ночей — дев’ять світів і число, яке постійно повертається в північній традиції.
• Спис і «жертва себе собі» — подвійна жертва. Одін одночасно і приносить, і приймає її. Це не вмирання «на славу», а посвята: ціна знання — власне тіло й власна самотність.
• Голод і спрага — ознака справжньої ініціації: знання не дарується, воно здобувається у крайньому стані.
• Крик і падіння — руни не «розумом придумані»: їх бачать у момент межі, і ця мить закінчується поверненням.

Є й інші міфічні «вчителі» рун. У «Промові Сігрдріви» валькірія Сігрдріва вчить героя Сігурда різним родам рун: перемоги (їх вирізали на руків’ї меча), пива, захисту, хвиль, пологів, мови, думки. А в строфі 18 сказано, що руни, вирізані на щиті, на тварині та інших речах, стругали, змішували зі священним медом і розсилали по світу: частина дісталася асам, частина — ельфам і ванам, частина — людям. Так міф пояснює, чому одне й те саме вміння в різних світах називається по-різному.

У «Промові Високого» є ще одне місце, яке варто пам’ятати кожному, хто береться за руни. Строфа 144 — це чотири пари запитань: чи знаєш ти, як різати? як тлумачити? як фарбувати? як випробовувати? як просити? як жертвувати? як посилати? як віддавати? Тобто в уявленні тієї доби робота з рунами — не лише «прочитати знак», а ціле вміння з кількох ступенів, і ми ще повернемося до цього в статтях про написання та «відпускання» рун.

Версія історії: з якого алфавіту вийшли руни

Поглянемо з іншого боку. Лінгвісти бачать у футарку алфавіт у прямому значенні слова: знаки передають звуки мови, і навіть порядок знаків — свідомий вибір, а не випадковість. А якщо це алфавіт, його мали від когось запозичити. Є три основні гіпотези.

Північноетруська (північноіталійська) гіпотеза

Її обґрунтував норвезький учений Карл Марстрандер у 1928 році. На півночі Італії, в альпійських долинах, у II–I століттях до н. е. користувалися «північноетруськими» алфавітами. У цей самий регіон потрапляли германські племена — кімври і тевтони. На користь версії свідчить найвідоміша знахідка — шолом із Негау (сучасна Словенія), датований приблизно III–I століттями до н. е. На одному з шоломів вирізано напис північноетруським письмом, і це, схоже, германське ім’я — harigasti (приблизно «гість війська»). Якщо читання правильне, то германець у цьому середовищі вже користувався схожим письмом.

Латинська гіпотеза

Данський лінгвіст Людвіг Віммер ще в 1874 році висунув версію, що руни походять від латинського письма, з яким германці стикалися на кордонах Римської імперії. Подібність справді впадає в очі: руна ᚠ (Феху) нагадує F, ᚱ — R, ᛒ — B, ᛗ — M, ᚺ — H. Проте є і слабкі місця: латиниця на той час була вже сформована, а порядок рун не збігається з порядком латинських літер — розходження важко пояснити.

Грецька гіпотеза

Шведський філолог Отто фон Фрізен у 1900-х роках припустив, що джерелом став грецький алфавіт, який германці могли знати від готів із Причорномор’я. Додатковий аргумент — наявність знаків, чия форма легше виводиться з грецьких, ніж з латинських. Ця гіпотеза має менше прихильників, але повністю її не відкинуто.

Сучасні дослідники зазвичай обережні: не виключають, що створювач (або створювачі) рунічного письма знали кілька алфавітів і брали з них те, що підходило. Єдина річ, у якій вчені майже одностайні: футарк з’явився не на Скандинавському півострові «з нічого», а в контакті з Середземномор’ям. Найімовірніше, цей контакт відбувся через торгівлю, військову службу в римських легіонах і торговельні шляхи.

Найдавніші написи

Перші відомі нам тексти рунами — це короткі написи на предметах. Гребінь із Вімосе (острів Фюн, Данія, приблизно 160 р. н. е.) має напис harja — ймовірно, ім’я власника. Дослідники сперечаються, чи це ім’я, чи слово «військо». Камінь із Кюльвера (острів Готланд, близько 400 р.) — рідкісна знахідка: на ньому вирізано весь футарк повністю й у правильному порядку, поруч — слово sueus, яке читається однаково в обидва боки. Золоті медальйони-брактеати, які виготовляли у V–VI століттях, часто несуть футарк, розділений на три групи по вісім знаків — про це ми розповімо в окремій статті про етти.

Ще одна цікава деталь: найдавніші написи не є ані літописами, ані віршами. Це імена, формули власності, короткі прикмети, посвяти на списах, фібулах, амулетах. Тобто з перших кроків руни були водночас і письмом, і знаком власності, і оберегом.

Що писав Тацит про «знаки»

Часто цитують «Германію» римського історика Тацита (близько 98 р. н. е.). У главі 10 він описує, як германці ворожать: беруть гілку плодового дерева, ріжуть її на планки, наносять на кожну різні знаки і розкидають їх на білому полотні. Потім жрець або глава родини, помолившись богам і піднявши очі до неба, бере по одній три планки і тлумачить їх за знаками, нанесеними раніше. Це схоже на рунічне ворожіння — і саме так його нерідко подають у популярних книжках.

Але чесно мусимо додати: Тацит не називає ці знаки рунами, і напевно ми не знаємо, що саме було нанесено на планки. Це може бути й рунічне письмо, і якісь інші знаки. Тож значна частина «стародавніх руноворожінь» — це реконструкція, а не доведений факт. Ми вважаємо, що така чесність лише підвищує довіру до практики: ми не вигадуємо те, чого не знаємо, а показуємо, де закінчується джерело і починається сучасне тлумачення.

Чому ці дві версії не суперечать одна одній

Поглянемо ще раз. Історія пояснює, звідки прийшли форми знаків. Міф пояснює, чому цими знаками стали користуватися не лише для рахунку й написів, а й для звернення до сил. Для людини тієї доби не було різниці між «я записав» і «я закріпив»: слово, вирізане на предметі, продовжувало діяти. Саме тому, коли в рунах бачать не тільки алфавіт, а й символічну систему, це не вигадка нового часу — це продовження того способу мислення, у якому руна ніколи не була «просто літерою».

Якщо ви хочете глибше познайомитися з самими рунами, почніть із повного опису першого етта Старшого футарка, а далі переходьте до наступних двох.